Если друг оказался вдруг
И не друг, и не враг, а так,
Если сразу не разберёшь,
Плох он или хорош,
Парня в горы тяни, рискни,
Не бросай одного его.
Пусть он в связке в одной с тобой –
Tам поймёшь, кто такой.
Ось так влучно Володимир Висоцький у пісні про друга описав, як на справді важлива підтримка друзів у горах. У випадку КоТіКі-в у кремезних, величезних і захоплюючих краєвидами карпатських горах.
Все почалось випадково. «А може з нашим прапором на найвищу точку України потрапити? Може на Говерлу піднімимося?» — пролунало спонтанно. І ось місяць потому команда стоїть на вокзалі із зібраними валізами і чітко розподіленими обов’язками. Планування поїздки, купівля квитків, їжі на п’ять днів, самостійний тур по Львову, підготовка себе до важкого підйому фізично і морально, координування всіх дій… І лише місяць. Але в нас вийшло!
Львів. Місто, яке лише при згадці навіює приємну, теплу атмосферу та лише позитивні думки. Але все було б далеко не так чарівно, якби не друзі поруч. Ті люди, які, поки ти насолоджуєшся видами, розповідають кумедні історії з життя, сміються і жартують, обіймають і веселять тебе. Так, саме всі ті Коти, які завжди поруч.
«Эта поездка для меня завершилась с множеством позитивных эмоций. Я впервые в жизни побывал на Западной Украине, одолел самую высокую в Украине гору, побывал в одном из наилучших городов Украины и конечно же отлично провёл время со своими друзьями. Все это за одну поездку, невероятно!Я никогда не забуду это время и буду скучать по моим друзьям.»- каже один із учасників цієї неймовірної подорожі, Микита.
Відсвяткувати день національного прапору на найвищий точці Львова? Піднятися на ратушу, здолавши 408 сходинок? Пройти увесь центр Львова? Підспівати вуличним музикам? Побувати в Криївці? Зовсім не проблема, тим паче, коли у тебе на це все аж 24 години. «Многие только мечтают о таком,а мы всё это сделали! Мы можем смело гордиться собой!!!!»- з захопленням вигукує Аліна.
Щодо самої важкої частини нашої подорожі… Підйом на Говерлу. Пережиті емоції явно залишиться на все життя. Спочатку ти повністю впевнений у собі: «Я ж готувався! Щоранку бігав!» І твоя впевненість залишається з тобою доки ти плавно і потихеньку йдеш по стежці, яка непомітно стає все крутішою. Аж потім кожен крок дається все важче. І коли вже здається, що ти бачиш край цій складній частині, чуєш від інструктора: «Вітаю! Це — Говерлянка. До Говерли залишилось ще трохи». Всі просто падають на каремати, щоб дати відпочинок ногам та відновити дихання, бо як би ми не готувались, проблемі зі здоров’ям, все-одно дали про себе знати.
Але коли ти вже стоїш на вершині, буря емоцій захоплює тебе.Гори, ліс, водоспад — уся ця природня краса зовсім поруч. Відпочинок для очей. В голові не залишається нічого. Просто хочеться кричати щоб весь світ почув: «Ми це здолали! Ми на вершині!» Саме завдяки цьому складному підйому ми зрозуміли, як важлива підтримка. І ще раз один одному довели, що якщо потрібна допомога, то будемо поруч. Коли й так важко йти, все-одно беруть твій рюкзак, бо ти потребуєш допомоги. Коли ти вже не можеш ступити на камінь, тобі простягають руку і майже витягують на нього. Оцей справжній teamwork, і з таким його проявленям ніщо не зрівняється.
«Это была, пожалуй, самая, самая и самая долгожданная и значительная поездка. Даже не так… Самостоятельная поездка за всю жизнь, где ты понимаешь, что все зависит от тебя, твоего решения или голоса на общих вопросах. Например, куда ты пойдешь или что будешь есть на ужин, с кем будешь гулять и по каким улицам старинного города Львова. Очень здорово в этой поездке развилась взаимопомощь, взаимопонимание, одним словом — коммуникация. Ведь тут, когда ты поднимаешься на самую высокую точку Украины тебе помогут и подадут руку помощи только настоящие друзья. Кто-то морально, кто-то несмотря на свой рюкзак, закинет еще один и потащит его лишь бы ты дошла до вершины. И мы преодолели это все вместе, не кинув друга у подножья горы. Всех эмоций и не передать. Это именно опыт человечности, доброты, поддержки, коммуникации, который должен пройти каждый.» — ділиться емоціями Настя (дівчина з прапором на фото).
Також свої думки висловила Кінана, дівчина з Сирії, що також змогла підкорити Українску вершину: «Начнём с того что ещё никогда я не ощущала такой поддержки, теплой и уютной атмосферы находясь так далеко от дома) Ещё до поездки я понимала что всё будет круто… но чтобы настолько. Во-первых многие из нас не были во Львове. В самом прекрасном, романтическом городе Украины. Во-вторых каждый из нас хотел и был за мотивирован покорить Говерлу, и как вы понимаете: нам это удалось. На самом деле это было очень трудно и с каждым шагом становилась тяжелее; и если бы не этот захватывающий вид великих Карпатских гор мы бы вряд-ли их преодолели. Никогда не смогу описать это прекрасные ощущения на самой высокой вершине Украины. Эти мурашки по телу, холодный пот и и неописуемая велич Карпатских гор. Ты и в правду чувствуешь всю свою мощь и силу и, кажется, вот-вот завоюешь этот мир. Не знаю почему но в тебе просыпается зверь и ты понимаешь что все твои проблемы — мелочь, а страхи — плод твоего воображения. Вот такие очень странные ощущения я переживала…
Но это конечно не помешало мне сделать парочку фоток в Instagram))) Всё-таки как-никак хотелось заявить всему миру, что я наконец-то на Говерле!!!»
А закінчити хотілось би словами Сергія: «Ця подорож назавжди викарбувалася у моему сердці, я впевнений, що буду пам’ятати ії все життя. Вона була повна друзів, веселощив, левів і Карпат. Вона нагадала мені, як важливо відповідально відноситися до того, що робиш. Дякую всім, хто зробив свій внесок до здійснення, моїх мрій»
КоТіКі від щирого серця дякують всім, хто , як сказав Сергій, здійснив таку чарівну мрію. Вдячні тим, хто заповнив наше життя такими щирими і незабутніми емоціями, які ми будемо нести з собою потягом всього нашого життя. Зовсім скоро навчання, і ми з впевненістю всім скажем: «Це літо було одним з найкращих! А ви знаєте де я побував?»
КоТіКі обіймають нашими традиційними дружніми обіймами через екран тих, хто зробив наше літо яскравим, дякують тим, завдяки кому все це стало можливим.
Жужа Лариса и Садовая Наталья
Дорда Дарья и участники сбора «Боксы маленького счастья»
Баранова Елена
Пасичник Евгения
Стащук Инна
Жукова Наталья
Двуреченская Евгения
Юрьева Татьяна
Тетерев Станислав
Михайличенко Тамара
Щупак Игорь
Забудская Любовь
Шурубор Константин
І хай для когось це просто список імен, для нас це ті, хто зробив наше літо яскравим і одним з найкращих. Ще раз, і ще багато раз: «дякуєм».
Марія ЩЕРБАНЬ, учасниця подорожі
Фото Анастасії МЄТЄЛЬОВОЇ